В Росії покінчив із собою юнак з Херсонщини: його примусово вивезли до прийомної родини

Голова прийомної родини, під опіку якої передали Олександра, із промовистим іменем Олександр Лукашенко відповідає у стилі свого відомого тезки-політика: «Звідки я знаю, чому? Він не під нашою опікою жив. Йому було 18 років, він був повнолітньою дитиною. Він просто у нас жив».

Про подію публічно не повідомляли ані в соцмережах, ані в місцевих медіа, ані в органах опіки, пишуть журналісти «опозиційного» російського виання. Саша Якущенко — український підліток родом з Херсонщини, який пережив дитинство в неблагополучній сім’ї, пройшов через дитячий будинок, війну та російську сім’ю «опікунів».

«Там були максимально жорсткі умови. Нас дуже багато змушували працювати. Там була будова, ми разом із Сашею майже щодня штукатурили, замішували цемент — влітку й узимку. Це була ніби якась експлуатація», — так розповідає про своє життя до війни Сергій Манченко. Разом із загиблим Сашею Якущенком він жив у дитячому будинку сімейного типу у селі Токарівка під Херсоном, яким керувала місцева мешканка Лідія Шарварли. На початок російського вторгнення під її опікою, окрім Саші та Сергія, перебувало ще шестеро дітей.

«Били, особливо менших, — продовжує Сергій. — Я пам’ятаю, ми ходили до школи й відволікалися від усього, бо вдома було дуже погано, максимально погано. Коли були вихідні, ми не хотіли йти додому — всі раділи вихідним, а ми — ні».

Коли Росія почала повномасштабну війну проти України, Херсонську область окупували майже одразу. Глава дитячого будинку Лідія Шарварли почала співпрацювати з проросійською владою, і незабаром її призначили головою Токарівки та ще двох прилеглих сіл. Восени 2022 року Україна повернула Херсон, а багато місцевих жителів, які працювали на окупаційну адміністрацію, виїхали до Росії. Так зробила і Шарварли, забравши із собою вісьмох дітей, які перебували під її опікою.

Російська влада виплачувала втікачам із Херсонської області разову компенсацію у 100 тисяч рублів, але вихованці Шарварли кажуть, що цих грошей вони так і не побачили: опікунка оформила їх на себе. За всіх своїх неповнолітніх вихованців вона могла отримати 700 тисяч рублів. «Коли ми приїхали сюди, в Росію, нам надійшли гроші, а вона все забрала собі, ніби це її гроші», — розповідає Карина Петренко, колишня підопічна Лідії. Її нова «прийомна сім’я» подала заяву до поліції, але правоохоронні органи не знайшли в цьому складу злочину.

Сама Лідія Шарварли проігнорувала повідомлення журналістки, але російському виданню вдалося зв’язатися з її дочкою Тетяною. Вона заперечує звинувачення і в експлуатації дітей, і в крадіжці грошей.

«Ми не ставилися до них як до способу заробітку, у нас була справжня сім’я. Експлуатації не було, рабовласницького ладу також не було. [Діти] працювали, як і я, як і Лідія Миколаївна», — розповідає Тетяна про організацію життя в прийомній сім’ї. — «Тобто як, вони працювали, а вона спала в цей час? Лідію Миколаївну завжди нагороджували медалями, відзнаками, як найкраща мати вона позиціонувалася в Херсонській області. Вона не та людина, яка може щось вкрасти. Коли вони приїхали на територію Темрюцького району (Краснодарський край Росії — ред.) роздягнені, роззуті, Лідія Миколаївна все це оплачувала повністю. А з якого бюджету вона мала це робити?»

Питання про допомогу з боку російської влади Тетяна назвала провокаційним і відмовилася відповідати. Як свідчать документи Росреєстру, які є в розпорядженні журналістів російського видання, у січні 2023 року Лідія Шарварли та її рідна сім’я придбали в Краснодарському краї будинок площею майже 350 квадратних метрів.

«Вона ж і сашину допомогу собі забрала, — каже друг загиблого Сергій Манченко. — Я не хочу добиватися нічого. Я взагалі не хочу її ні бачити, ні чути, [хочу] забути просто як страшний сон».

Росія. Прийомна сім’я та смерть

Росіяни незаконно вивезли дітей з Херсонщини. У Росії діти потрапили до пункту тимчасового розміщення в селищі Кучугури Краснодарського краю. Там Лідія Шарварли відмовилася від опіки над ними.

Двоє підопічних Лідії вже стали повнолітніми, а решта шестеро потрапили до трьох «прийомних» сімей у Темрюцькому районі Краснодарського краю. Російські журналісти з’ясували, що загиблий Олександр Якущенко перебував під опікою Наталії та Олександра Лукашенко — прийомної сім’ї зі стажем із станиці Ахтанізовська.

Наталія та Олександр ЛукашенкоФото

Олександр Лукашенко стверджує, що формально під їхньою опікою хлопець жив лише місяць, після чого йому виповнилося 18 років — отже, відповідальності за нього сім’я Лукашенко вже не несла. «Він просто у нас жив. Їсти ми йому давали, ну, не виженеш хлопця. Йти йому було нікуди», — каже голова сім’ї.

На той момент у них уже були й рідні, і інші прийомні діти. За словами Лукашенко, відмовитися від нового підопічного вони не могли: «Ми не вирішуємо. У нас сім’я. Нам сказали взяти двох, ми взяли двох (окрім Олександра їм передали під опіку Ростислава Дубовика — ще одного вихованця дитячого будинку Лідії Шарварли). Навіщо відмовлятися, якщо органи опіки просять? Їм у тій сім’ї ніхто не потрібен був, і щоб тут нікому не потрібні були, чи що?»

У розпорядженні російської редакції є свідоцтво про смерть Олександра Якущенка. З нього випливає, що він помер 10 січня 2024 року у станиці Ахтанізовській Краснодарського краю. Причиною смерті став суїцид — Саша повісився за кілька кілометрів від дому нової прийомної сім’ї. За словами голови сім’ї Лукашенко, тіло Саші знайшли робітники, які вранці їхали на зміну, а поруч лежав розібраний телефон, з якого були видалені всі дані. Судмедексперт повідомив «прийомним» батькам, що в останній момент підліток, ймовірно, передумав і намагався вилізти з петлі.

Лукашенко каже, що похорон Саші сім’я організувала за власний рахунок.

Могила ОлександраФото

«Він просто вирішив, що не потрібен на цій землі»

На питання про причини самогубства підлітка, який прожив у нього вдома майже рік, Олександр Лукашенко відповідає: «Ми не можемо знати, чому, нам ніхто не доповідав, чому».

Незадовго до смерті Якущенко надіслав своїм друзям голосове повідомлення, у якому розповів про свої стосунки з прийомною сім’єю. Публікуємо його з незначними скороченнями:

«Я там нікому нахрін не потрібен. Мені дали це зрозуміти. Я всім життя псую. Я не зможу, я повішуся… Якщо б мене не було, зараз би ні в кого, нахрін, проблем не було, якщо б я тільки сюди не приїхав. Не можу… Су…! Мені дуже боляче. Я не знаю, що робити».

Друзі Саші помічали його суїцидальні настрої, хоча зовні він здавався життєрадісним. «Він ніколи не показував, що у нього всередині. Видно було, що йому недостатньо уваги, як і мені теж було, дитячих травм у мене така ж кількість, як і у нього. Усередині все погано, а от зовні він намагався бути веселим», — каже його друг з українського дитячого будинку Сергій Манченко.

Однокласники з Ахтанізовської намагалися відговорити його від суїциду. «Один раз ми сиділи на уроці, і в нього в зошиті було написано: «Я хочу померти, я хочу померти», — розповідає його подруга Ольга. — Я йому сказала: «Саш, ти розумієш, що суїцид — це не вихід?» І він сказав: «Так, типу, я все зрозумів, я вирішив, що смерть — це те, чого я боюся». Ну ось, в кінцевому підсумку все сталося так, як сталося».

Кілька разів Саша говорив з друзями про повернення в Україну до рідної матері — Олени Якущенко. Дітей у неї забрали ще в 2016 році. Олена називає це своєю провиною: після смерті матері вона багато пила, пив і її чоловік. З тих пір, за її словами, з Сашею вона не бачилася, але продовжувала спілкуватися по телефону.

Олена ЯкущенкоФото

«Він мені часто дзвонив, через день, через два. Що стосується війни, звісно, він плакав, психував через те, що їх вивезли, — розповідає Олена про спілкування з сином. — Подзвонив перед Новим роком, каже: я скоро приїду. А в січні мені вже повідомили про це (про загибель сина — прим. ред.). Я вам не можу передати, як це — втратити дитину. Я хочу, щоб розібралися, як загинув мій син».

Конфлікти продовжувалися і в російській «прийомній» сім’ї: один з друзів загиблого розповів «Важливим історіям» як мінімум про один випадок, коли сім’я Лукашенко забирала у нього документи. Скільки разів таке траплялося — невідомо. Ймовірно, про цю практику знали органи опіки. «Опіка казала, що він хотів повернутися в Україну, у нього забрали паспорт, і він пішов, повісився через це», — розповідає Карина Петренко, яка виховувалася разом із ним у українському дитячому будинку.

«Він просто вирішив, що не потрібен на цій землі. Рідна мати його може тільки образити, принизити, а прийомна сім’я навіть не стала розбиратися, чому він це зробив. Його просто закопали за один день, як собачку, і все», — каже Надія, мати подруги Олександра Якущенка (ім’я змінене за проханням героїні).

«Хотілося, щоб знайшли мою дитину і повернули назад, тому що одну вже загробили»

У загиблого Олександра Якущенка є рідна молодша сестра — Крістіна. Її відправили під опіку в іншу сім’ю в Темрюцькому районі Краснодарського краю, хоча Сімейний кодекс РФ забороняє передачу братів і сестер різним опікунам, за винятком випадків, коли це «відповідає інтересам дітей».

«Важливі історії» з’ясували, що дівчинка навчається в корекційному інтернаті в Темрюку. Її рідна мати Олена Якущенко не знає, що з її дочкою: «Після Сашиної смерті ми почали пошуки Крістіни. Тому що поки Саша був живий, я через нього дізнавалася про Крістіну все. Звісно, хотілося, щоб знайшли мою дитину і повернули мені її назад, тому що одну вони, я так зрозуміла, вже загробили».

В Україні і Саша, і Крістіна офіційно вважаються зниклими безвісти. Поточний опікун Крістіни Снежана Колеснікова відмовилася спілкуватися з журналістами.

Інші діти, які до війни жили в сімейному дитячому будинку Лідії Шарварли в Херсонській області, також залишаються в Росії.

Вихованці дитячого будинку сімейного типу Лідії Шарварли. Праворуч — загиблий Саша Якущенко з сестрою Христиною, внизу — Сергій Манченко, у центрі — сестри Петренко, ліворуч — Ростислав Дубовик.Фото: Пресцентр партії «Батьківщина»Автор: Пресцентр партії «Батьківщина»

Інформує kavun.city