Вітаю! Хочу поділитися відгуком про будинок престарілих у місті Рівне «Благодать». Це чудове місце, яке дійсно створене з любов’ю. Долі бувають різні і дуже добре, що у нас є такі місця, де можуть попіклуватися про безпорадну людину. Будинок для людей похилого віку повинен бути домом де піклуються, де багато однодумців, це весело та безтурботно. Саме такий і є «Благодать». Нажаль, не всі такі, є місця, де багато чим не забезпечують і це дивно, адже це приватні установи. Тож дякувати Богу, що є «Благодать» і ми про цей приватний дім престарілих свого часу дізналися і звернулися саме туди.
Тепер сама історія. У мене є хороша знайома, я би сказала що ми подруги, але вона за мене старша на 23 роки. Ми знайомі дуже давно, на роботі здружилися ще колись. Нам було цікаво разом гуляти, розмовляти, особливо про дівочі речі. І хоч відстань у віці між нами складала майже чверть століття, це не завадило нам все ж стати близькими подругами. Так, саме подругами. Я впевнена, що і вона так вважає. Часом здавалося, що саме різниця в роках робила нашу дружбу міцнішою та цікавішою. Вона завжди мала для мене пораду, підтримку та розуміння, якого я так потребувала. В її обіймах знаходив прихисток мій невпевнений в собі дух, а її слова завжди здавалися мудрими та своєчасними. Я навіть подумати не могла, що їй коли небудь знадобиться будинок для престарілих… Колись у затишних кафе за чашечкою кави вона ділилася зі мною історіями зі своєї молодості, світлими та темними, що надихали мене на прийняття важливих рішень. Вона вчила мене цінувати моменти, коли життя здається легким та безтурботним, і знаходити сили, коли все навпаки. Її поради були не просто словами – це були вказівки, які могли врятувати мені серце від безлічі помилок. До речі, я часто до нею приїжджаю у будинок пристарілих і ми спілкуємося як раніше. Вона там мені здається стала навіть краще почуватися і значно помолодшала. Я у захваті від того, як цей Рівненський геріатричний пансіонат піднімає людей на ноги, піднімає в них дух, настрій. Тут люди знову бачать сенс життя, вони тут живуть для себе і це прекрасно!
Я часто замислююся, чи змогла б я без неї пережити деякі з найскладніших моментів у моєму житті. Коли мене звільнили з роботи, коли я пережила розрив з хлопцем, якого дуже любила, або коли я відчувала загальну втрату сенсу життя. У кожній із цих ситуацій вона була поруч. І її твердість, її впевненість у завтрашньому дні давала мені сили іти далі. Вона не просто моя подруга. Вона як старша сестра, наставник, іноді навіть як друга мама. Ми часто жартуємо, що вона мене виховала, і є в цьому жарті частка правди. Без неї я б не стала тією, ким я є зараз. Звісно, наші стосунки не завжди були безхмарними. Ми мали свої розбіжності, іноді непорозуміння, що виникали через різницю у вікових переконаннях чи життєвих пріоритетах. Але навіть у такі моменти вона ніколи не відверталась від мене і завжди знаходила слова, щоб пояснити свою точку зору, вчинки. Це дозволило нам обом зростати і вчитися у повазі одна до одної, в толерантності і розумінні. Сьогодні, коли вона вимушена переїхати у будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів «Благодать», моя вдячність та любов до неї тільки зросли. Я відвідую її там щонеділі, і наші розмови не стали менш цікавими чи менш важливими. Навіть у такому місці вона знаходить радість і навчає мене, як зберігати позитивний настрій у будь-яких обставинах.
Державні будинки для людей похилого віку нажаль не підходять для таких людей, яким потрібен догляд і увага. Ми шукали підходящий, але вони завжди переповнені, не беруть людей, не змозі навіть забезпечити той догляд за пристарілими, який потрібен. Тому саме приватний будинок престарілих обрали діти. Але як так сталося, що вона вимушена покинути рідний дім? Історія починається з дня, коли моя подруга несподівано втратила рівновагу і впала на кухні, не в змозі самостійно підвестися. Здавалося, що це просто нещасний випадок, але подальші обстеження показали, що в неї розвинулася серйозна неврологічна хвороба, що призвела до швидкої втрати моторних навичок та часткового паралічу. З такими хворобами, як у неї догляд за пристарілими у Рівному виявилось знайти не так то і просто..
Після діагнозу її життя кардинально змінилося. Довгі години в лікарнях, реабілітаційні процедури, безліч ліків не приносили бажаного поліпшення. Хвороба була невблаганною, і вона стала все більше залежати від допомоги інших. Її діти, які вже давно переїхали за кордон у пошуках кращого життя, з першого дня її хвороби стали відправляти достатньо коштів, щоб забезпечити матері належний догляд. Вони намагалися знайти найкраще рішення, яке допомогло б їх матері жити з комфортом у складних умовах. Спочатку вони найняли доглядальницю, яка мала досвід роботи з такими пацієнтами, але з часом стало очевидним, що потрібно більше, ніж просто допомога вдома, наприклад, будинки інтернати для престарілих та інвалідів.
Тоді діти вирішили, що найкраще буде відправити матір у спеціалізований будинок престарілих у місті Рівне або в іншому, де можуть бути кращі умови, де професійні медсестри та лікарі зможуть забезпечити їй необхідний догляд. Вони почали пошуки, які виявилися не такими простими, як здавалося на перший погляд. Багато місць були переповнені або не відповідали їхнім вимогам щодо якості догляду і комфорту. Спершу вони розглядали приватний будинок престарілих у Волинській області. Але там, попри затишність та відносно добре обладнання, медичний персонал був обмежений, і вони не могли забезпечити цілодобовий догляд, який був необхідний у її випадку. Це змусило їх продовжити пошуки.
Наступний заклад, про який вони дізналися, знаходився в Тернопільській області – цей будинок престарілих мав досить хороші відгуки, але то таке, їх зараз купити не проблема. Коли вони детальніше розпитали про умови перебування, виявилося, що в пансіонаті не було належних умов для людей з обмеженими можливостями руху. Відсутність пандусів і спеціально обладнаних ванних кімнат зробила цей варіант неприйнятним. Потім їхню увагу привернула Івано Франківська область – тут будинок престарілих пропонував начебто чудове харчування та красиві пейзажі, що оточували територію. Але там також не було належних умов і навіть не вистачало персоналу.
Далі були будинки престарілих в Київській області, Вінницькій області, Львівській області, та інші пансіонати для престарілих. Але кожен раз знаходилось щось, що не відповідало вимогам. Десь не було достатньо кваліфікованих фахівців, десь недостатньо розвинута інфраструктура для дозвілля. У одному з пансіонатів їм навіть сказали, що не займаються пацієнтами з неврологічними захворюваннями через відсутність спеціалізованого персоналу. Так тривало аж до того дня, коли знайома родини не порекомендувала «Благодать». Цей будинок престарілих у Рівному знаходиться, саме в нашому місті! Але чомусь діти думали, що у більших містах і областях будуть кращі установи. А виявилось все навпаки. Цей дім престарілих обіцяв високий рівень догляду за пристарілими, кращі умови проживання, все-все-все що треба було! Отож стільки часу треба було витратити і не пошукати у рідному місті. А тут таке чудове місце! І я була рада, тому що я можу у будь який час приїхати до неї, поговорити, провідати.
Отже ми вирішили відвідати «Благодать». Знаходиться цей будинок престарілих у місті Рівне на вулиці Володимира Стельмаха 28a. Також на сайті можна більше про них прочитати – https://pansionat-blagodat.com.ua/. Коли я туди приїхала, з перших же хвилин моє враження про це місце було неймовірно позитивним. Заклад знаходився у мальовничому куточку, де кожен квадратний метр території був вкритий зеленню і квітами. Адміністрація пансіонату приділяла велику увагу деталям, що забезпечувало відчуття домашнього затишку та комфорту. При вході нас зустріла усміхнена адміністраторка, яка провела нас територією, показуючи кімнати, їдальню, зону відпочинку та медичний блок. Кожен куточок був бездоганно чистим і добре обладнаним. В їдальні на столах стояли свіжі квіти, а вікна виходили на красиво оформлений сад. Персонал у цьому будинку престарілих справив на мене враження своєю професійністю та людяністю. Кожен співробітник, з яким ми зустрічалися, здавався насправді зацікавленим у тому, щоб забезпечити максимальний комфорт та допомогу людям. Вони розповідали про їхній особливий підхід до кожного, хто тут проживає, про адаптивні програмами реабілітації, про розважальні заходи.
Після огляду ми поспілкувалися з декількома мешканцями, які з задоволенням ділилися своїми історіями. Вони розповіли, як персонал допомагає їм у повсякденних справах, організовує різноманітні заходи. Все це створювало враження, що пансіонат для престарілих у Рівному «Благодать» справжній дім, де кожен відчуває турботу та важливість.
День, коли я відвезла туди подругу, був наповнений змішаними емоціями. З одного боку, було сумно розлучатися з нею, навіть тимчасово, але з іншого я відчувала полегшення, знаючи що вона буде у безпеці та отримає кращий догляд за пристарілими який у Рівному тільки є. Та що там у Рівному, у всій Україні! Вона сама дивилася на все зі спокійним оптимізмом. Вона сказала, що відчуває себе як на новому етапі свого життя, готова до нових вражень і знайомств.
Вона швидко адаптувалася до нового середовища, а її оптимістичний настрій лише ставав міцнішим з кожним днем. Спочатку я трохи хвилювалася за неї, але мої побоювання швидко розвіялися, коли я побачила наскільки вона щаслива та задоволена. Особливо подобалося їй, як чітко та злагоджено працює все в «Благодаті». Адміністрація закладу дуже уважно ставилася до потреб кожного і все організовано так, що не потрібно було довго чекати допомоги чи сервісу. Це стосувалося як медичного обслуговування, так і повсякденних потреб. Наприклад, коли їй потрібна була консультація лікаря або допомога фізіотерапевта, все відбувалося швидко та без зайвих формальностей.
Умови прийому в будинок престарілих були дуже простими, що також вражало. Замість довгих перевірок та бюрократичних процедур все, що було потрібно зробити, це надати медичні висновки та заповнити кілька форм. Це зробило процес вступу легким і зрозумілим, що додало впевненості їй та нам із її дітьми, що ми обрали правильне місце. Про те, які документи потрібні для оформлення в будинок престарілих можна дізнатися прям по телефону, для зручності я залишу номер тут для вас – (098) 859-68-72.
Що стосується цін на будинок престарілих, то вони виявилися дуже розумними, особливо з огляду на рівень послуг, які надавалися. Вартість проживання та догляду у будинку престарілих була відповідною до якості, яку вони пропонували, а не завищеною, як у деяких інших подібних закладах, про які ми чули. Це заспокоїло нас, знаючи, що фінансове навантаження не буде непосильним, а витрати виправдані. Подруга також полюбила спілкування з іншими мешканцями. Це були люди з різних куточків країни з своїми історіями та досвідом. Вона часто розповідала мені, як збираються разом у вітальні, де разом дивляться фільми, грають у настільні ігри або просто обговорюють новини. Ці маленькі радості щоденного життя надавали їй енергії та втішали її душу.
Кожен мій візит до неї був сповнений розмов про її нове життя, її плани на майбутнє в «Благодаті». Вона знала, що знайшла тут не просто притулок, а місце, де її цінують і розуміють. І я по справжньому за неї рада. Цей дім для престарілих став для неї новим ковтком повітря. Вона не відчувала тут себе безпорадною, нещасною чи якоюсь неповноцінною. Вона отримувала тут все для нормального, чудового, веселого життя.
Звісно кожен сам обирає для своєї близької людини будинок престарілих – державний або приватний, та якщо ви шукаєте поради, то подумайте про «Благодать», точно не помилитесь! Навіть якщо ви не з Рівного, а іншого міста – довіртеся саме «Благодаті» і не пошкодуєте. Дякую за увагу!